Головна | Реєстрація | Вхід | RSSП`ятниця, 24.11.2017, 12:21

School Days


Меню сайту
Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Шевченко Яна. Діти часу. ЗШ №1. 11кл.

1

Діти часу

 

     Прокинувся вранці (ненавиджу цей будильник!), поснідав хот-догом дорогою до роботи. Ще й якийсь собацюра причепився. Доки відмахувався від нього, зачепив стару. Полаявся з нею на всю вулицю… Ось уже й на роботі. Шеф викликає. Що робити?! Добре, доведеться підставити того… Ну, як його? Дивакуватого такого. Йому що? Йому нічого! Заходжу до кабінету. Ні! Це мене вже хтось встиг підставити… Яка різниця? Сьогодні вечірка року! Хіба я можу втратити шанс зайвий раз покрасуватись перед усіма?

     Ось із яких ланок складається сучасне суспільство брехливих, нахабних споживачів, де кожен сам за себе. Марина Соколян – та людина, яка змусила мене  глибоко відчути цю жахливу правду.    Її вірші  викривають вади сучасної цивілізації, причому авторка робить це у відповідній манері: з неприкритим цинізмом, бо сьогодні тільки так можна подіяти на свідомість людини. Просто шокувати її! Відкинути всі церемонії та ткнути носом у власний бруд! Це поетесі вдається дуже добре.

     Враження від віршів залишили в мене якийсь терпкий осад… Та хіба ж навколо все так добре й гарно?  Щодня, кожного ранку ми повторюємо одну й ту ж процедуру:

 

Приміряючи зранку обличчя,

Відповідно й доречно вдягнись,

Перевір всі деталі критично,

Доброзичливо посміхнись.

І простеж аби все було чітко:

Погляд щирий і чисте чоло.

Щоб ніхто не дізнався — у вжитку

Це обличчя не раз вже було.

 

2

     Ви можете собі уявити, що в кожної… КОЖНОЇ  людини не одна маска! Вони різні, їх багато, але всі вони потрібні, щоб ховати правду один від одного. Сьогодні я – консервативний інтелігент: говорю ввічливі слова, виглядаю справжнім аристократом, бо мені потрібно справити гарне враження на співбесіді. Завтра я йду до клубу з «друзями», і тоді я стану нестримним, веселим, азартним, а ще – зухвалим! Так, ось за що вони мене обожнюють. О, після цього мама приїжджає! А я ж у неї такий гарний, такий милий, м’який та пухнастий… Який же я справжній? Та завжди я справжній… або ніколи. Хто ж його розбере?..  Отож, ми навіть самі не можемо знайти своє «я», уже не говорячи про те, щоб бути відвертими з оточуючими. Ми знаходимось у полоні власної брехні, балансуємо між крайнощами. Моторошно стає від таких слів:

 

Я один, мене багато,

Найреальніший фантом,

Я - приречений до страти

І призначений карати...

Я - усі, і я - ніхто.

 

      Ми просто потонули в масі людей. Ми стільки раз  переробляли себе під інших, щось підправляли,  щось стирали. Разом з цим ми загубили своє «я» та отримали сірий натовп багатогранних, але порожніх істот. Чи може так продовжуватися вічно?

 

Залишилось єдине, тож варто

Від спокус це лице берегти.

Пам’ятай, що і смуток, і жарти

На лиці залишають сліди.

 

3

     Ніщо не лишається таким, як було, завжди. Усе, що трапляється в житті, залишає шрами. З часом їх більшає… Їх стає так багато, що вже не стає сил. Не лишається ні прагнень, ні сподівань. Тільки одна холодна, байдужа порожнеча... З самої глибини вона розчиняє людину в собі та робить її невидимкою. Ось як це виглядає:

 

Вулиця стара

Вічною мандрівкою

Кволий, мов мара,

Йде старий бруківкою

Гаснуть ліхтарі

Під вузькими стріхами

О нічній порі

Місто вабить втіхами

Йде старий повз них

Він зітхає змучено

Час гальмує біг

Секундосполученням

Йде, крокує дід

Між міськими брамами

На бруківці слід

Кам’яніє шрамами.

 

       Ніхто не помітить цього старого. Він – примара. Він уже використав свій час. Але як використав? Події з неймовірною швидкістю пролітають одна за одною, хоч майже ніяка з них не має великого сенсу. Саме так за щоденною рутиною ми навіть не можемо, бо не маємо часу й бажання, зупинитися та перестати ганятися за дурними, непотрібними речами… 

 

4

Продає чаклунка

Дивину-товар

Таємничі трунки

Для всіляких чар

Кулі кришталеві

Чорнені пляшки

Шпички металеві

Трави і книжки

Віддає удачі

Дешево ковток

Та купці ледачі

Не спиняють крок.

 

       Так! Ми ледачі! Ми просто не використовуємо, не хочемо використовувати власний розум. Усі люди – лише маріонетки, якими дуже легко керувати. Переконати людину в чомусь,  що може бути простіше? Скільки різних психологічних прийомів впливу вже маємо. ЗМІ – ось рушійна сила суспільства! Журналісти творять дива. І це не так складно робити, бо це те ж саме, що навчитися дресирувати тваринок, які не мають власної волі. Але кожен з нас, людей, на відміну від тварин, не дивлячись на пасивність розуму, вважає себе за значущу персону. Та саме ЗМІ керує світом та свідомістю… Поетеса теж має відношення до цієї касти людей. Знати цю школу безпринципної брехні з середини, напевно, ще гірше, ніж бути стороннім глядачем:

 

З Ґраалю просто п’єш ти пиво,

В молитвах вивертаєш зміст,

Смієшся гучно й хворобливо

 

5

Над тим, що правило за диво,

Ти знаєш все, ти реаліст.

Ти страх і совість мастиш брудом,

Плюєш чеснотам у лице,

Приносиш жертви баракудам

І тиснеш руку всім паскудам,

Які платитимуть за це.

Ти цинік. Ти — дитина часу,

Улюблений епохи син,

Ти — архетип, затерта фраза.

Ти втратив все, ти рупор маси…

А втім, я теж. Ти не один.

 

     Що тепер нам робити? Як звільнитися від цього духовного рабства? Це не так складно. Кожний з нас особливий, але не найкращий. Це потрібно розуміти. Усього лише банальна толерантність та доброзичливітсть  до навколишнього світу можуть дати нам ключ до розуміння оточуючих, а найголовніше – себе.

     Марина Соколян відверта у своїх віршах, навіть говорячи про власні вади. Принципи:  бути чесним перед собою, жити власним розумом -  я вважаю правильними. Я не збираюся ставати ангелом, але не залишу у своїй душі місця для брехні та порожнечі.

Архів записів
Міні-чат
Друзі сайту


Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Пошук

Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz