Урок — основна
форма організації навчання
Урок — логічно закінчена, цілісна, обмежена в часі
частина навчально-виховного процесу, яку проводять за розкладом під
керівництвом учителя з постійним складом учнів.
Тривалість уроків у загальноосвітньому навчальному
закладі становить: у 1 класі — 35 хв., у 2 — 40 хв., у 5—12 — 45 хв. Зміна
тривалості уроків допускається за погодженням з відповідними органами
управління освітою та державної санітарно-епідеміологічної служби. Тривалість
перерв між уроками визначають з урахуванням потреб в організації активного
відпочинку і харчування учнів, але не менше 10 хв., великої перерви (після
другого або третього уроку) — 20 хв.
У сучасній дидактиці існують різні класифікації уроків,
залежно від взятих за основу ознак. За способами їх проведення виділяють:
урок-лекція, кіноурок, урок-бесіда, урок-практичне заняття, урок-екскурсія,
урок самостійної роботи учнів у класі, урок лабораторної роботи, за загальнопедагогічною
метою організації занять: урок вивчення нового матеріалу; удосконалення знань,
умінь і навичок; контролю та корекції знань, умінь і навичок. Залежно від
дидактичної мети: спеціалізований урок (переважає одна мета), комбінований (дві
або більше рівнозначні мети). Різновидами спеціалізованого уроку є: урок
засвоєння нових знань; урок засвоєння умінь та навичок; урок застосування
знань, умінь та навичок; урок контролю та корекції знань, умінь та навичок;
урок узагальнення та систематизації знань.
Елементи уроку
Зумовлюються завданнями, які належить вирішувати на
уроках певного типу, для успішного досягнення певних дидактичних цілей. Тому
кожний тип уроку має властиву тільки йому структуру, яку створює набір
конкретних елементів.
1. Організаційна частина. До неї належать привітання,
перевірка підготовленості учнів до уроку, виявлення відсутніх, повідомлення
плану роботи. Мета її — мобілізувати дітей до праці, активізувати їх увагу,
створити робочу атмосферу на уроці.
2. Мотивація навчальної діяльності. Передбачає формування
в учнів потреби вивчення конкретного навчального матеріалу. Містить
повідомлення теми, мети та завдань уроку. Виникненню мотивів для навчання
сприяє чітке усвідомлення його мети — кінцевого, запланованого результату
спільної діяльності викладача й учнів.
3. Перевірка знань учнів. Означає перевірку письмового
домашнього завдання, яку проводять різними методами контролю залежно від
поставленої мети: усна перевірка (опитування), вибіркова письмова перевірка за
допомогою карток-завдань.
4. Стимулювання навчальної діяльності. Необхідне для
розвитку в учнів зацікавленості до вивчення нової теми. Може здійснюватися за
допомогою введення додаткової (вторинної) навчальної інформації, після чого
буде викладатись основна, а також завдяки створенню викладачем проблемних,
імітаційних або ігрових ситуацій.
5. Актуалізація опорних знань. Покликана забезпечити
узгодження між викладеною вчителем інформацією та сприйняттям, засвоєнням,
осмисленням її учнями. Щоб пояснення було зрозумілим, учням необхідно нагадати
попередній вивчений матеріал, на базі якого засвоюватимуться нові знання.
6. Пояснення нового матеріалу. Полягає не тільки у
викладанні, а й у керуванні процесом засвоєння учнями нових знань. Для
успішного засвоєння учнями нових знань викладачеві необхідно подбати про їх
сприймання, розуміння, закріплення і застосування. Бажано щоб під час пояснення
нового матеріалу між учнями і вчителем існував зворотний зв'язок для з'ясування
незрозумілих моментів.
7. Діагностика правильності засвоєння учнями знань.
Допомагає викладачеві, учням з'ясувати причину нерозуміння певного елемента
змісту, невміння чи помилковості виконання інтелектуальної або практичної дії.
Вона може бути здійснена за допомогою серії оперативних короткочасних
контрольних робіт (письмових, графічних, практичних), усних фронтальних
опитувань. За допомогою комп'ютерної техніки діагностика може бути здійснена
особливо оперативно. Результати її відкривають для викладача чітку картину
диференційованості учнів за рівнем засвоєння навчального матеріалу.
8. Закріплення нового матеріалу. Здійснюється за
допомогою вибіркового фронтального опитування учнів або за допомогою невеликої
самостійної роботи. Для цього викладач повинен підібрати питання, завдання, які
сприятимуть приєднанню нових знань до системи засвоєних раніше знань, умінь та
навичок.
9. Підбиття підсумків уроку. Передбачає коротке
повідомлення про виконання запланованої мети, завдань уроку. Учитель аналізує,
що нового дізнались учні на занятті, якими знаннями та вміннями оволоділи, яке
значення мають ці знання для наступного вивчення предмета. У підсумках уроку
має бути відображено позитивні та негативні аспекти діяльності класу та окремих
учнів, оцінено їх роботу.
10. Повідомлення домашнього завдання. Містить пояснення
щодо змісту завдання, методики його виконання, передбачає його запис на дошці,
а учнями — в щоденник.
Взаємозв'язок типу і структури уроку
Тип уроку визначає особливості його структури (наявність,
послідовність і взаємозв'язок елементів). Одні уроки охоплюють усі елементи
структури, інші — тільки деякі.
Урок засвоєння
нових знань. Засвоєння знань передбачає їх сприймання,
усвідомлення, осмислення внутрішніх зв'язків і залежностей в предметах та
явищах, запам'ятовування, узагальнення і систематизацію. Успішність засвоєння
знань залежать від мети і мотивів. З урахуванням цього урок такого типу містить
елементи: перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних
знань; повідомлення учням теми, мети й завдання уроку; мотивація учіння; сприймання
й усвідомлення учнями матеріалу, осмислення зв'язків і залежностей між його
елементами; узагальнення і систематизація знань; підсумки уроку; повідомлення
домашнього завдання.
Урок формування
умінь і навичок. В основу формування структури такого уроку
покладено дидактичну систему вправ і завдань, їх послідовність, яка сприяє
досягненню освітньої мети. Згідно з логікою процесу засвоєння умінь і навичок
урок передбачає: перевірку домашнього завдання, актуалізацію і корекцію опорних
знань, умінь і навичок; повідомлення учням теми, мети і завдань уроку і
мотивацію уміння; вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні і пізнавальні
вправи); первинне застосування нових знань (пробні вправи); самостійне
застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за
зразком, інструкцією, завданням); творче перенесення знань і навичок у нові
ситуації (творчі вправи), підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
Урок застосування
знань, умінь і навичок. Застосування знань полягає в
реалізації засвоєного на практиці. Воно є одночасно засобом і метою
навчально-виховного процесу. Як засіб навчання набуті знання, уміння і навички
застосовують на уроках різних типів. Комплексне їх застосування як мету
навчання здійснюють на уроці цього типу, який охоплює перевірку домашнього
завдання, актуалізацію і корекцію опорних знань, умінь і навичок; повідомлення
теми, мети й завдань уроку та мотивацію уміння школярів; осмислення змісту,
послідовності застосування способів виконання дій; самостійне виконання учнями
завдань під контролем і за допомогою учителя; звіт учнів про роботу, теоретичне
обґрунтування результатів; підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання.
Урок узагальнення
і систематизації знань. Його завдання полягає в
упорядкуванні та систематизації засвоєних знань. Воно може мати характер
емпіричних узагальнень і виражатись у класифікації процесів, відповідних
понять. Урок цього типу передбачає розвиток від окремого до загального. Його
структуру складають: повідомлення теми, мети, завдань уроку та мотивація
учіння; відтворення та узагальнення понять і засвоєння відповідної системи
знань; узагальнення та систематизація основних теоретичних положень науки і
відповідних ідей; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
Урок перевірки і
корекції знань, умінь і навичок. Залежно від мети
перевірки, змісту навчального матеріалу, методів і засобів контролю (диктанти,
твори, розв'язування задач тощо) уроки цього типу мають різну структуру.
Передбачає перевірку знань, вмінь і навичок різних рівнів — від виявлення
знання учнями фактичного матеріалу, формулювання понять для розкриття системи
знань, до творчого застосування їх в нестандартних умовах. За такого підходу
структура уроку містить: повідомлення теми, мети і завдання уроку, мотивацію
учіння; перевірку знання учнями фактичного матеріалу й основних понять;
перевірку глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення;
застосування учнями знань у стандартних і змінених умовах; перевірку, аналіз і
оцінювання виконаних робіт; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
Комбінований урок. Має дві або декілька рівнозначних освітніх мети, тому його структура
змінюється залежно від того, які типи уроків і їх структурні елементи
поєднують. Наприклад, структура комбінованого уроку-перевірки раніше засвоєного
і засвоєння нових знань охоплює: повідомлення теми, мети і завдань уроку,
мотивацію учіння; перевірку, оцінювання і корекцію раніше засвоєних знань;
відтворення і корекцію опорних знань; сприймання, осмислення, узагальнення і
систематизацію учнями нових знань; підсумки уроку і повідомлення домашнього
завдання.
Розглянуті вище структури уроків є орієнтовними. Вони
передбачають варіативність залежно від віку учнів, їх підготовки, змісту
навчального матеріалу, методів навчання, місця проведення уроків тощо.
Нестандартні уроки
Особливість
нестандартних уроків полягає в такому структуруванні
змісту і форми, яке викликало б інтерес в учнів, сприяло їх оптимальному
розвитку і вихованню.
До
нестандартних уроків належать:
1. Уроки змістовної спрямованості. Їх основним
компонентом є взаємини між учнями, засновані на змісті програмного матеріалу —
уроки-семінари, уроки-конференції, уроки-лекції;
2. Уроки на інтегративній основі (уроки-комплекси, уроки
панорами). Їм властиве викладання матеріалу кількох тем блоками, розгляд
об'єктів, явищ в їх цілісності та єдності. Проводять такий урок кілька
вчителів, один з яких ведучий. Поєднують різні предмети: історію та музику,
географію та іноземну мову тощо.
3. Уроки міжпредметні. Мета їх — «спресувати» споріднений
матеріал кількох предметів.
4. Уроки-змагання (уроки-КВК, уроки-аукціони,
уроки-турніри, уроки-вікторини, уроки-конкурси). Передбачають поділ дітей на
групи, які змагаються між собою, створення експертної групи, проведення
різноманітних конкурсів, оцінювання їх результатів, нарахування певної
кількості балів за правильність і повноту відповідей.
5. Уроки суспільного огляду знань (уроки-творчі звіти,
уроки-заліки, уроки-експромт-екзамени, уроки-консультації,
уроки-взаємонавчання, уроки-консиліуми). Особливості цих уроків полягають в
опрацюванні найскладніших розділів навчальної програми, відсутності
суб'єктивізму при оцінюванні (експертами виступають учні, дорослі, батьки).
Вони спонукають до активної самостійної пізнавальної діяльності, вивчення
додаткової літератури. Проводять їх наприкінці чверті, семестру, року.
6. Уроки комунікативної спрямованості (уроки-усні
журнали, уроки-діалоги, уроки-роздуми, уроки-диспути, уроки-прес-конференції,
уроки-репортажі, уроки-панорами, уроки-протиріччя; уроки-парадокси).
Передбачають використання максимально різноманітних мовних засобів, самостійне
опрацювання матеріалу, підготовку доповідей, виступи перед аудиторією,
обговорення, критику або доповнення опонентів. Сприяють розвитку комунікативних
умінь, навичок самостійної роботи. Підготовка доповідей розвиває мислення,
пробуджує інтерес, перетворює малоцікаве повторення на захоплююче зівставлення
точок зору.
7. Уроки театралізовані (уроки-спектаклі, уроки-концерти,
кіно-уроки, дидактичний театр). Проводять їх у межах діючих програм і
передбаченого навчальним планом часу, викликають емоції, збуджують інтерес до
навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів.
8. Уроки-подорожування, уроки-дослідження (уроки-пошуки,
уроки-розвідки, уроки-лабораторні дослідження, уроки-заочні подорожування,
уроки-експедиційні дослідження, уроки-наукові дослідження). Зацікавлюють дітей,
чиї інтереси мають романтичну, фантастичну спрямованість. Пов'язані з виконанням
ролей, відповідним оформленням, умовами проведення, витівками.
9. Уроки з різновіковим складом учнів. Їх проводять з
учнями різного віку, спресовуючи у різні блоки матеріал одного предмета, що за
програмою вивчається у різних класах.
10. Уроки-ділові, рольові ігри (уроки-суди, уроки-захисти
дисертацій, уроки — «Слідство ведуть знавці», уроки-імпровізації,
уроки-імітації). Передбачають виконання ролей за певним сценарієм, імітацію
різнопланової діяльності, життєвих явищ. Особливо цінною є навчальна гра для
школярів молодших класів, у яких конкретне образне мислення переважає над
абстрактним. Проте деякі вчені вважають, що навчальні ігри дегуманізуюче
впливають на учнів, оскільки дають можливість маніпулювати життям інших людей
без одночасного підкорення системі стимулюючих імпульсів, яка існує в реальному
житті. В іграх єдиним стимулюючим началом є боязнь бути низько оціненим
товаришами або педагогом. Багато хто з педагогів недооцінює дидактичний ефект
навчальних ігор, хоч і визнає їх роль у підтриманні в учнів пізнавального
ентузіазму.
11. Уроки драматизації (драматична гра, драматизація
розповіді, імпровізована робота у пантомімі, тіньові п'єси, п'єси з ляльками і
маріонетками, усі види непідготовленої драми — діяльність, де неформальна драма
створюється самими учасниками гри). Спрямовані на розвиток співробітництва і
єдності у навчальній групі. Драматизація є засобом надання навчальному
матеріалу і навчальному процесу емоційності. Забезпечує міжпредметні зв'язки з
літератури, історії, предметів естетичного циклу тощо. Проте деякі педагоги
застерігають від надмірного захоплення драматизацією, зокрема, при вивченні
історії, що може зашкодити серйозному аналізу історичних подій.
12. Уроки-психотренінги. Спрямовані на розвиток і
корекцію дитячої психіки (пізнавальної, емоційно-особистісної сфери), виховання
індивідуальності, цілісної та багатогранної особистості. Використовують їх при
навчанні дітей різного віку. Психотренінги загострюють сприйняття, поліпшують
розумову діяльність. Навчання прийомів самоконтролю, самоорганізації,
самодисципліни, розвиток активності сприяють психокорекції особистості.
Психокорекція —діяльність, пов'язана з виправленням
певної якості, формуванням бажаної поведінки, набуттям умінь та навичок, які б
відповідали віковим та ситуативним нормам.
Вправи з психотренінгу спрямовані на розвиток різних сфер
психіки: уваги, пам'яті, емоцій, уяви і є способом пізнання власних можливостей
та здібностей. Самоперевірка спонукає до самовдосконалення, свідомої праці над
своєю волею, характером, виробленням пристойних звичок, набуттям необхідних
умінь. Самовиховання відбувається природно і непомітно, тому що відбувається
через ігрові інтереси, задоволення. Розумне об'єднання ігрової цікавості та
ґрунтовності завдань сприяє активності й уважності дітей.
Під час проведення уроків-психотренінгів важливо
підтримувати в учнів прагнення до пошуку нових і нестандартних рішень,
забезпечити емоційну підтримку («Молодець», «Як добре в тебе виходить»),
переживання успіху. Дітям повинні приносити радість і гра, і спілкування з
ровесниками, і пізнання нового.
Підготовка до нестандартного уроку може здійснюватися за
алгоритмом колективної творчої діяльності: формулювання мети уроку, планування,
підготовка, проведення уроку, підсумковий аналіз. Нехтування елементами цієї
структури зводить нанівець зусилля педагога. Доцільно розглянути стратегію,
тактику організації колективної творчої діяльності учнів на кожному з етапів.
Нестандартні уроки руйнують застиглі штампи в організації навчально-виховного
процесу в школі, сприяють оптимальному розвитку і вихованню учнів.
Форми роботи на уроці
Проведення будь-якого типу уроку передбачає застосування
відпровідних форм навчальної роботи учнів, кожна з яких має відповідну методику
організації. Основними формами роботи на уроці є індивідуальна,
фронтально-колективна, групова.
Індивідуальна робота. Передбачає самостійне виконання
учнем навчального завдання на рівні навчальних можливостей (темпу роботи, рівня
підготовки). Можлива безпосередня допомога вчителя (допомога й підбадьорювання
під час самостійної роботи) і опосередкована (виконання домашнього завдання за
рекомендаціями вчителя). Застосовують індивідуальну роботу за програмованого,
комп'ютерного навчання, для перевірки знань.
Фронтально-колективна
робота. Означає постановку перед класом проблемних
питань або пізнавальних завдань, у вирішенні яких беруть участь усі учні: вони
пропонують варіанти розв'язання, перевіряють, обґрунтовують, розвивають
найбільш вдалі, відкидають неправильні. Вчитель при цьому керує колективним
пошуком рішень, спрямовує пізнавальну активність учнів.
Групова робота. Полягає у спільних зусиллях учнів щодо вирішення поставлених учителем
завдань. Вони здійснюють планування, обговорення і вибір способів вирішення
навчально-пізнавальних завдань, взаємоконтроль і взаємооцінку.
Серед форм
групової роботи основними є: ланкова, бригадна, парна.
Ланкова форма передбачає організацію навчальної
діяльності постійних груп учнів з 4—6 осіб (на чверть або навчальний рік) з
однаковою або з різною успішністю. Ефективнішою є група зі змішаним складом
учнів (учні з високими, середніми та низькими навчальними можливостями). Вони
працюють над єдиним завданням (вчитель пояснює матеріал, у групах здійснюють
повторний аналіз за питаннями, запропонованими учителем). Оптимальна тривалість
роботи в групах 5—7 хв. для молодших школярів, 10—15 хв. — середніх, 15—20 хв.
— старших.
Бригадна форма передбачає формування тимчасових груп учнів для виконання навчальних
завдань. Є два різновиди організації їх роботи: кооперативно-груповий (кожна
група виконує частину загального завдання, що доцільно при вивченні великого за
обсягом матеріалу), диференційовано-груповий (завдання з урахуванням їх
складності розподіляють між учнями з різними навчальними можливостями).
Парна робота полягає в допомозі сильного учня слабшим, у взаємодопомозі. Склад пар
визначає вчитель, враховуючи симпатії або можливості учнів. Пари можуть мати
постійний (статичні) і змінний склад (динамічні). Головне за парної організації
навчальної діяльності — взаємонавчання і взаємоконтроль. Згідно з методикою
цієї системи учитель готує картки з диктантом для кожного учня; один учень
читає текст, другий пише, потім навпаки; учні обмінюються написаним і
перевіряють його; той, хто допустив помилки, робить усний розбір під контролем
партнера; потім партнери зміняюються і все починається спочатку, але з іншими
текстами.
Групову навчальну роботу застосовують при виконанні
лабораторних і практичних робіт, на навчально-дослідних ділянках, на уроках з
основ наук — під час засвоєння, повторення, застосування, узагальнення і
систематизації знань.
Типова структура групового заняття: перевірка домашнього
завдання, підготовка до групової роботи (інструктаж учнів про послідовність
дій, роздача карток з однаковими або диференційованими завданнями, створення
проблемної ситуації, постановка проблеми), ознайомлення із завданням,
обговорення і складання плану виконання завдання, звіт про виконану роботу.
Дисципліна на уроці
Дисципліна — свідоме дотримання
учнями правил і норм поведінки, чітке й організоване виконання ними своїх
обов'язків, підпорядкування громадським інтересам.
Вона зумовлена як вимогами суспільної дисципліни, так і
особливостями внутрішкільного життя. Служить вихованню необхідних моральних
якостей молодої людини, їй властиве визнання авторитету вчителя, батьків,
свідоме дотримання правил і норм шкільного життя, належна самоорганізація і
самоконтроль, повага до інших. Дисципліна учня формується, насамперед, за умови
чіткої організації режиму його життя і праці, узгодженості вимог до нього школи
і сім'ї.
Виховання свідомої дисципліни — одне із важливих завдань
школи. Порушення дисципліни спричиняють низька якість виховного й навчального
процесу, що зумовлено непрофесійними діями вчителя (нецікавий виклад матеріалу,
невміння організувати діяльність учнів). Іноді учні не можуть заспокоїтися
після події, що сталася перед уроком, або збуджені, очікуючи захід,
запланований після занять. Нерідко порушення дисципліни викликане погіршенням
особистих взаємин учнів з учителем, його грубим, нетактовним ставленням до
дітей. Знання причин у кожному конкретному випадку дає вчителеві змогу
знаходити адекватні способи для їх усунення.
Дбаючи про належну дисципліну учнів, учитель мав би
виходити з таких педагогічних позицій:
1. Попередньо ознайомитися з індивідуальними
особливостями кожного учня, передбачивши можливі відхилення у їх поведінці.
2. У перші дні роботи слід поставити чіткі вимоги,
попередньо обговоривши їх на спільних зборах класу і прийнявши як волевиявлення
колективу, своєрідний кодекс поведінки. Надалі неухильно домагатися їх
виконання.
3. Виявляти повагу до дітей, не допускати приниження їх
гідності.
4. Уникати хворобливого реагування на дріб'язкові
пустощі, необдумані, ненавмисні дії та вчинки учнів, зумовлені їх недостатнім
соціальним досвідом.
5. На дріб'язкові відхилення від норм поведінки доцільно
відповідати жартом, переключати увагу учнів на навчальну діяльність.
6. У процесі планування уроку передбачати, щоб кожна
хвилина була заповнена навчальною діяльністю. Якщо школярі зайняті серйозними і
захоплюючими справами, то часу на пустощі, порушення дисципліни не залишається.
За твердженням К. Ушинського, «у шкільній нудизі криється джерело багатьох
дитячих провин і навіть пороків: пустощів, лінощів, примх, відрази до навчання,
хитрощів, лицемірства, обманів і таємних гріхів».
7. Необхідно протягом уроку тримати у полі зору весь
клас, намагатися збагнути психологію учнів, розпізнавати їх наміри, запобігати
негативним діям і вчинкам. Це значно легше, ніж залагоджувати конфлікти
внаслідок порушення дисципліни.
8. Потрібно запроваджувати на уроці різні види навчальної
роботи, змінюючи їх (особливо в молодших і середніх класах), дбати про новизну,
цікавість у пропонованих видах робіт. Це відвертає учнів від пустощів.
9. Якщо на уроці сталися порушення дисципліни або
конфлікти, не варто витрачати час на детальний їх аналіз, а якнайшвидше
ліквідувати причини, що призвели до цього, переорієнтувати увагу учнів на
конкретну навчальну діяльність. Розглядом негативних вчинків і конфліктів
доцільніше займатися після уроку.
Основні вимоги до уроку
Урок є основною організаційною формою навчально-виховної
роботи і складним психолого-педагогічним актом в процесі навчання, що базується
на власній організаційній методиці та психологічних засадах. Правильна побудова
уроку має не тільки навчальне, а й виховне значення, сприяє не лише засвоєнню
знань, а й формуванню зібраності, організованості та дисципліни учнів. Тому
урок має відповідати організаційним, дидактичним, психологічним, етичним та
санітарно-гігієнічним вимогам, які тісно пов'язані між собою, доповнюють одна
одну.
Організаційні вимоги. Передбачають чітке визначення мети
і завдань уроку, раціональну його структуру, підтримання високої
працездатності, дисципліни, оптимальне використання часу.
Дидактичні вимоги. Висувають на передній план чіткість
навчальних завдань, освітню і виховну мету, оптимальний зміст, раціональні
методи, дотримання принципів навчання.
Психологічні вимоги. Спрямовують на стимулювання
навчально-пізнавальної діяльності, метою якої є формування позитивного
ставлення учнів до навчання. Тому в процесі навчання учитель повинен дбати не
тільки про рівень власної діяльності (викладання), але й діяльності учнів
(учіння). Обов'язковим елементом кожного уроку є формування мотивів навчальної
діяльності.
Етичні вимоги. Відображають одну зі сторін педагогічної
моралі — характер взаємин учителя й учнів на уроці (вимогливість,
принциповість, справедливість, тактовність). Якщо взаємини між ними не
узгоджуються з існуючими нормами моралі, якщо вони є формальними, втрачають
обидві сторони, а потім — суспільство.
Стрижнем педагогічної діяльності є любов до